Привет! Мы знакомы?

Під язиками мрій,
під прагненням бути собою-
існує весна-
моя весна.
Для мене ця пора року
не тільки переход зими
у знойне літо.
Весна для мене-
це народження
самотньої душі,
яка прагне свободи,
і нового відродження
але про це
вже наступного року...

Жадібно ковтаючи повітря,
Я йду вулицями рідного містечка,
Дивлячись на старі домівки,
Я поринаю у своє минуле.
І сьогодні я тут,
Я готова жертвувати собою,
Я готова надіти кайдани,
Щоб хоча ще раз пройтись
По рідним вуличкам.
Відбитком пам яті залишитися
В місті, не як гостя,
А як корінна жителька, як рідна сестра.
І зараз я тут,
Щоб разломлювати стереотипи
Про мертве місто,
Я тут, щоб наповнити найкраще місце на землі
Гарними емоціями,
Щоб оживити його
Й не дати забути людям про таке
Мою Батьківщину
Мій улюблений Сімферополь…

Я вже не плачу,
бо сліз не має,
На щастя довго
вже чекаю.
І по дорозі
темній, вузькій,
несу ліхтар,
і йду по смузі.
Ліхтар той
не яскравий вже,
бо переніс лише падіння,
але вставала я та йшла
до свого щастя,
через каміння.
І не побачив
знаку „стоп ”,
уперто несучи ліхтарик,
Я впала поміж
тих думок,
які ніколи не лишали…
Яких думок?-
придумай сам,
у кожного своя
споруда щастя,
Порожні пляшки-
То твоє,
Моє-це…
сам наздогадайся…